Не кричіть на дітей! Як вирішувати конфлікти з дітьми та робити так, щоб вони вас слухали Новара Даниэле

«Не кричіть на дітей!» —легше сказати, ніж зробити. Конфлікти і суперечки – невід’ємна частина життя будь-якої сім’ї. Не важливо, скільки років вашим дітям —чотири або чотирнадцять, —завжди знайдеться привід, за яким думка дитини не збігається з батьківським. І часто в ситуації конфлікту дорослі зриваються на крик. Але кричати на дітей —безглуздо. Кричать від безсилля, коли вже не вистачає терпіння і любові, щоб знайти розумні доводи і згадати, що перед вами не ворог, а ваш близький і дорогий чоловік. Даніеле Новара, дипломований італійський психолог з величезним досвідом, вважає, що конфлікти можуть бути вельми корисні для розвитку особистості і формування здорових відносин всередині родини, потрібно лише навчитися правильно їх «проживати». У цій книзі ви знайдете практичні поради про те, як побудувати спілкування з підлітками та дітьми шкільного та дошкільного віку з урахуванням особливостей їх психології і як навчитися тримати себе в руках, коли, здавалося б, ніяких сил вже не залишилося. Книга буде корисна батькам дітей різного віку.

Кричати на дітей марно. Більш того, крик тільки погіршує погану поведінку замість того, щоб виправляти або стримувати її. Це підтверджується дослідженням, результати якого були опубліковані в травні 2014 року в журналі Child Development, престижному американському виданні, присвяченому психології дітей та підлітків. Професор психології і педагогіки Піттсбурзького університету Мін-Ті Ван і дослідник-соціолог з університету Мічігану Сара Кенні протягом двох років спостерігали за життям майже тисячі сімей з різним матеріальним і соціальним становищем, в яких були діти 13-14 років. На матеріалі анкет, перехресних досліджень дітей і батьків, тестів і звітів дослідники вивчили зв’язок стилю виховання з дитячою депресією і проблемами з поведінкою.

Дослідження показало, що батьківський крик викликає у дітей передпідліткового віку депресивні стани і веде до асоціальної поведінки. На противагу прагненням батьків, які ( сповідують такий стиль відносин, крик погіршує ситуацію, а не покращує її. Крім того, результати дослідження продемонстрували, що любов і ніжність батьків не пом’якшують негативні наслідки крику — незалежно від того, кричать на дитину рідко чи щодня.

Крик і погрози покарання підривають довіру і поглиблюють проблеми з поведінкою.

Автори підкреслюють, що вплив крику на дітей прирівнюється до фізичних покарань.

На дітей кричать не тільки погані батьки, які відчувають агресію до власних дітей.

Все частіше можна побачити, що кричать батьки прямо протилежного складу: які хочуть бути ближчими до дітей, розуміти і адекватно коригувати їхню поведінку. їхня емоційна участь перетворюється на надмірну близькість. Батьки, які прагнуть бути м'якими, поблажливими і відкритими для спілкування з дітьми, в результаті занурюють себе в трясовину криків і нотацій. Коли поведінка дитини не відповідає батьківським очікуванням, виникає конфлікт, який майже завжди вирішується за допомогою крику. Крик перетворюється на звичку, ми його вже не помічаємо. Але при цьому стилі виховання погано і дітям, і батькам.

Сліди хорошого виховання помітні все життя — на жаль, це стосується і поганого виховання.

Коли відносини з дітьми стають все більш напруженими, важливо зрозуміти, як зробити правильний крок замість того, щоб давати волю гніву, кричати, а то і бити дитину.

Ця книга призначена для батьків і просто дорослих людей. Вона пропонує альтернативний метод спілкування з дітьми, який сподобався б дослідникам з Піттсбурга і Мічигану.

Вже багато років я працюю над вирішенням конфліктів між людьми і групами людей. На педагогічних консультаціях і вечорах Школи батьків у багатьох містах Італії я дуже часто зустрічаюся з дітьми та батьками.

Ельвіра, 13 років

Я знову посварилася з батьками. Вони вічно праві, само собою, і я не повинна нічого робити, а тільки слухатися їх — так вони мені кажуть. Але це зовсім не в моєму характері — постійно слухатися і не відповідати на їхні слова. Зі сварки я хочу виходити з гордо піднятою головою; якщо вони б’ють мене, я не дарую їм задоволення і не плачу при них. Я раню їх словами, якщо вже не можу підняти на них руки. Сьогодні ми посварилися через те, що я більше проводжу часу за читанням, ніж за домашніми завданнями. Хіба я винна, що так швидко їх виконую? Це мене просто бісить. «Ти мало займаєшся», — кажуть вони мені. Але оцінки чомусь у мене хороші, то ж не бачу сенсу занадто надриватися! Терпіти їх не можу! Все, закінчую, а то буду писати до безкінечності.

Густаво, 12 років

Я сварюся з батьками, тому що іноді роблю щось не так, а вони починають кричати, і я з ними сперечаюся, або іноді у мене вимкнений звук на телефоні, я не чую їхніх дзвінків, і вони зляться.

Ці та інші розповіді викликають у мене дві думки.

Перша стосується дітей.

Спираючись на те, що ми знаємо про психологічний розвиток, можна сказати, що розмірковувати про «правильну» і «неправильну поведінку» немає сенсу. Зазвичай це всього лише інтерпретація дорослих, які за допомогою своїх категорій оцінюють вчинки дітей.

Я керуюся іншими умовами, які здаються мені більш науковими і ефективними. Діти не поводяться погано, вони відчувають потребу вчитися життя і пізнавати те, чого не знають. їм не вистачає навичок, але бажання робити зло у них немає.

Моя друга думка стосується батьків.

У вихованні дітей складно знайти щось, що не залежить від батьків. І це добре.

Це означає, що всі проблеми наших дітей ми можемо змінити і перетворити на ситуації, що сприяють росту і розвитку.

Коли ви дізнаєтеся про нові інструменти виховання і почнете ними користуватися, у вас на руках опиниться більше карт — не для того, щоб виграти, але для того, щоб допомогти дітям рости, розвиваючи всі свої здібності.

Постановка питання — педагогічна: нас цікавить не те, якими повинні бути батьки, але те, що саме вони можуть зробити для виховання своїх дітей.

Я впевнений, що в основі правильного виховання лежить гарна організація, а зайві розмови ведуть до невпевненості і нерозуміння.

Здатність справлятися з конфліктами з дітьми допомагає відчувати задоволення від спілкування і дає дітям відчуття, що у них дійсно є батьки.

Це — сучасна версія того, що в минулому називалося дисципліною і послухом.

У цій книзі я даю всі можливі вказівки, щоб ви могли підходити до неминучих конфліктів як до нових виховних можливостей, домоглися хороших взаємин і стали батьками, здатними допомагати дітям у розвитку і робити так, щоб їх чули.

Давайте спробуємо і будемо впевнені в своїх силах.

Даніеле Новара